«Украинцы являются трусливой, неблагодарной, ноющей нацией, получившей неожиданную свободу и воздыхающей за беззаботными и в меру сытыми деньками рабства... Их, конечно, трудно назвать великой нацией».
Ця люта брехня про героїчну й велику українську націю (до речі, першонацію світу — з коріння Мізинської культури) належить нинішньому державному діячу, екс-голові СБУ, екс-народному депутату України Олександру Турчинову. Цитату взято з його претензійної та єзуїтської статті «Аутодафе», що друкувалася понад два роки тому в газеті «Вечерние Вести» № 141 від 19 — 25 вересня 2003 року. Не дивно, що вона викликала обурення всієї української громади. Адже народний депутат України паплюжить українську націю — велику націю Святослава Хороброго і Ярослава Мудрого, Петра Сагайдачного і Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка й Івана Франка, Лесі Українки і Марії Заньковецької, Миколи Міхновського і Степана Бандери, Вячеслава Чорновола і Василя Стуса.
Тішить ця стаття чорні серця великодержавних шовіністів: «Сматрітє, какіє ані украінци... Пара прєвратіть Украіну в русскую губернію...» Потирає долоні й опозиція: ось кого поставив було Ющенко головою СБУ — українофоба, україноненависника!
Навіщо написано цю фальшивку? Можливо, Турчинов перейнявся синівським болем за Україну і намагався у такий спосіб розворушити приспану національну гідність українців, відкинувши «труслівость» і «воздиха-нія» за минулим? Адже так робив Максим Горький, коли називав московитів «нацией разбойников, воров и забулдыг». Однак «великий буревісник» писав про це з болем, а Турчинов — із зоологічною ненавистю до українців. Він вдається навіть до грубої фальсифікації історії України, намагаючись принизити українство, дискредитувати національну ідею, спаплюжити українську націю.
Так, у розділі «Экономический парадокс» читаємо: «... В 2002 г. ВВП по отношению к 1990 г. составил 49,4%». І далі безперервні цифри — доказ падіння в Україні виробництва товарів. І ні слова про причини. То ж нагадаємо Турчинову, з чого почався обвал в економіці: зі скасування у жовтні 1990 року тодішнім прем'єром Фокіним (за підтримки Леоніда Кравчука) КОНТРОЛЮ З ФОНДУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ. І це тоді, коли державна власність становила 97%, а приватна — 3%. Поет Дмитро Павличко — цілковитий профан в економіці,
— тоді, аби похизуватися, кричав з трибуни: «Треба дати свободу директорам!» Що ж, дали. І стали отримувати директори по п'ять зарплат...
Чому ж Турчинов боїться назвати перших державних злочинців незалежної України — Фокі-на і Кравчука? Чому свою боязнь перекладає на український народ? Навіщо запитує: «Куда девалась наша мощь? Где наши ресурсы? Где наши капиталы?» У Росії, пане Турчинов, — у тій, яку ви так боїтеся образити... Тож нагадаймо: Кравчуки — фокіни запобігливо й задарма віддали Росії тактичну — суто оборонну! — ядерну зброю (вартістю 10 млрд доларів США). Це 2 200 ракет, збудованих в Україні за кошти українського народу. Віддали Чорноморський військовий флот, збудований на корабельнях Миколаєва, Херсона, Керчі... Під час розподілу майна СРСР нам належало 18% союзного флоту. Увесь Чорноморський флот, що становив 10% загальносоюзного (а це 80 млрд доларів), Кравчук віддав Росії. Хіба це не державна зрада?
Далі. Закордонні пасиви. Нам належало їх на 26 млрд доларів. Віддали Росії. Віддали також військове спорядження на 44 млрд доларів. Зрештою, Кравчук власноруч відписав Москві всі заощадження українських громадян — понад 90 млрд карбованців. І досі Росія їх не повернула.
А торговий флот, сотні кораблів, за допомогою яких Україна озолотилася б? А озолотилися кишені Кравчука... Чи протестував проти цього Турчинов? Щось не видно було його протесту ні на мітингах, ні на пікетуваннях, ні на шпальтах газет.
Друге. Особливо ганебні закиди Турчинова українському народові про те, що він не чинив опору більшовицькому геноциду. Ось як, втративши совість, пише про це автор пасквіля:
«...Миллионы украинцев систематически уничт
